Після Великодня завітали на наше місце під горбами в лісі. Як було з усього видно, на свята там погуляли.
Охололе темне огнище було понавтикане кількома десятками недопалків, причому, лише двох марок — ядуче-червоними фільтрами «Прилук» і тоненькими білого «Кемела». Під столиком валялася порожня пляшка з-під десертного вина. Поодинокі кущики квітки сон, які ми виявили на горбах минулого разу, були вирізані. Й територія в радіусі кількох метрів була всіяна великими блискучими кружальцями конфетті. За десяток же метрів під деревом валялася розірвана упаковка з-під презервативів.
Одне слово, зрозуміло.
Довкруг було спокійно й тихо, — на схилах пагорбів здіймалися в небо стрімкими жовтавими стволами сосни. Конфетті втихомирилися серед вижохлого листя, яглиці, сухих брудатних гілочок, шишок й легких зелених паростків нової трави. Здалося, різнобарвні блискучі цятки вже почали потроху вживатися в довколишнє середовище. З-під них пробивалися паростки, на якихось з кружалець вже лежала яглиця. Природа змирювала їх з собою й потроху переймала власною аурою. Природа — вона сильна. Вона все підбирає під себе. Через кілька років і презерватив сприйматиме себе серед шишок і шматочків кори повноправним членом (перепрошую) лісової громади.
