Зарядили прохолодні дощі, й на ставок під Мироцьким, принаймні в цьому сезоні, ми вже не поїдемо. Прощавайте заздренні жаби й понурий старий вуж!.. Ми вас поки не турбуватимемо.
Цей став, який називають Четвертим Мироцьким, я знаю з дитинства, та довгий час не було до нього діла.
А зараз випало перейнятися прадавньою історією й краєзнавством.
З якогось моменту цікавими й незвіданими мені стали видаватися не Давня Греція й Рим, вивчені вздовж і впоперек, не Ієрусалим, який уже кілька тисяч років пишається своєю обраністю, й не цивілізація ацтеків і майя, яка зайшла в своєму розвиткові в тупик і була зметена з поверхні цієї планети вищими силами, що нею опікуються, — а народ, серед якого живу, й земля під ногами.
Дивний і потужний цей народ, він приховує себе до часу. Його історія бере свій початок з трипільських часів, а може й того раніше, — й свою приховану силу він проявив у Змієвих валах, за якими майже на тисячоліття відгородився від світу. Це наш народ, — з одного боку, здається, ми знаємо його, як облупленого, а з іншого — не знаємо про нього майже нічого.
Я живу в селищі, що розташовується в долині Рокача, який зараз перетворився в низку ставків. У давнину ручай був повноводним, це була справжня річка, по якій плавали струги й на берегах якої розташовувалися поселення й гради.
Через долину проходив шлях з Києва й на захід. З півдня її захищали кілька ліній Змієвих валів.
Що було тут?
Як і чим жили люди?..
Якось я вичитав, що поблизу Мироцького знаходяться 17 курганів, тому числі й біля Четвертого Мироцького ставу. У східній частині села, на пагорбі над цим ставком, — давнє городище. Якраз там зливаються кілька ручаїв, що власне й створюють Рокач.
Тому в одну з сімейних велосипедних прогулянок ми навідалися туди й виявили ставок з чистою водою й пологим берегом. Облюбували місце на невеличкому пагорбі, де залишали велосипеди й ставили намет. За літо з’їздили туди разів з десять. Старий вуж, який жив в очереті неподалік, вже перестав нас боятися — спроквола відповзав у воду.
Широке плесо води, розлогі дерева на березі, городи й стріхи будинків на пагорбі з протилежного боку, де мало знаходитися городище, — й на видноколі маленькі прямокутнички комплексу багатоповерхівок у Бучі, — схожі на кубики лего-конструктора, які взяти й покрутити в пальцях.
Я вдивлявся в довкружній краєвид у надії розгледіти кургани, хоча, не виключено, на одному з них якраз і перебував, — на тому самому пагорбі, який ми облюбували.
Й справді, напвіщо шукати істину десь далеко, якщо вона з тобою.
На пагорбі над ставком знаходиться давнє городище
Тут, напевне, здіймалися стіни
А ще у Мироцькому є руїни графського замку і стаусяча ферма... Так кажуть, сам не бачив, хоч у селі бував. Чудові краєвиди! Дякую, Павле!
Маєток, у якому страусяча ферма, знаходиться поруч з місцем, де ми відпочивали. Я хотів про це згадати й підготував кілька знімків, але потім вирішив згодом дати окрему замітку. Місця там цікаві. А щодо руїн палацу графа Остен-Сакена, я їх знаю ще не руїнами, а клубом біохімзаводу. В юності я там проводив дискотеки :).