Дорога в «Древлянские страны»

Нещодавно в книзі Л. Похилевича «Сказания о населённых местностях Киевской губернии», що була видана в 1864 році, я прочитав таке: «Древняя дорога из Киева в Искорость и Овруч шла на Беличи, пересекала Ирпень в нынешней Романовке, потом на Рубежовку, Козинцы, Бабку, Новую Греблю, близ Дружни и Загалец к Макалевичам на Тетереве. Неисследованно, как в древности именовались эти местности, но нельзя сомневаться, что здесь именно проходила дорога в Древлянские страны. В глухих лесах бесчисленное множество объездов, проложенных для избежания песчаных и болотистых мест, по местам широкие и продолговатые полянки, признаки по местах древних жилищ, глубокие рытвины, колесами произведённые, а при пересечении рек и ручьёв древние плотины или гребли, могилы близ этой линии, всё это утверждает о давности этого пути...» (стор. 79).
Як мені відомо, давня дорога з Києва на захід, в землі древлян і дулібів, йшла через Гостомель, Бородянку, й далі через Качали до Мирчі, де на березі річки Таль і нині збереглися вали древнього городища. Можливо, дорога через Гостомель була прокладена пізніше, у великокнязівські часи, прадавній же шлях існував з-від славних віків Траянових і Змієвих валів.
Похилевич пише, що пролягав він через Козинці й вів далі до урочища Бабка. Ці місця мені добре знайомі. Козинці розташовані в семи кілометрах від селища Немішаєве, в якому живу. До лісу, в який спрямовувалася давня дорога, ми часто виїжджаємо на велосипедні прогулянки.
Хотілося поглянути на неї.

Звичайно, в межах нинішньої забудови сіл чи серед полів, що розорюються не одну сотню років, від прадавньої дороги вже нічого не лишилося. Можливо, в «глухих лесах» ще можна знайти її ознаки. Але треба мати уявлення, де саме вона могла проходити.
Що цікаво, півтора століття тому, коли Лаврентій Похилевич писав свою книгу, «дорогу в Древлянские страны» ще можна було простежити.
«Нынешнее состояние этой дороги нисколько не изменилось от того, в каком она была при великих князьях Киевских. По нашему мнению древние веси и огороженные места даже не могли находиться где либо инде, нежели нынешние селения и местечки, за немногими исключениями; потому что эта сторона древнего киевского княжения, а нынешней губернии, всегда была лесиста, песчана, болотиста и малоплодородна. Поэтому небольшие пространства земли среди лесов, найденные тогда удобными к поселению, остаются и ныне обрабатываемыми..." (там же).
Як бачимо, Похилевич стверджує, що більшість сіл у нашій окрузі існують з давньоруських часів. Про це говорить й археологія. Майже в кожному селі західної частини Києво-Святошиинського, Бородянського й Макарівського районів маються давні городища.
Саме через старі села й проходила давня дорога, навіть «веси» (дорожні віхи) знаходилися на тому ж самому місці.
Цікаво було б глянути, якою наша місцина була за часів Похилевича.
Й трапилося мені скачати карту «трьохверстівку» якраз 1860 року, приблизно того ж часу, коли й писалися «Сказания…»

О-ой, куди поділися міста Ірпінь та Буча, селища Ворзель, Немішаєве й Клавдієве! Випарувалися. Суцільний ліс довкруг. Просто кошмар. Щоправда, старі села залишилися на місці, може, зменшилися в розмірах й деякі поділилися, як наприклад Михайлівська Рубежівка на Михайлівку й Рубежівку, а південна частина Козинець стала Киселівкою. Це допоможе точніше визначити, як саме пролягав давній шлях.
Від переправи через річку Ірпінь у Романівці дорога проходила південніше Рубежівки, потім повертала на північний захід, перетинала річку Мислин (?) (здається, вона зараз Козинкою називається), а відтак вписувалася в край вулиці села Козинці. Не виключено, що ця вулиця й була забудована по старому шляху. Потім дорога спрямовувалася до лісу, повз урочище ( «віху»?) Шабельна, урочище Могила («могилы близ этой линии») й наближалася до хутора Бабка, біля якого теж, як мені відомо, є стародавні кургани. Переправляється через Здвиж біля села, яке так і називається — «Нова Гребля».
До речі, зараз у тих місцях, біля села Пороскотень, розрослося котеджне містечко, цілий град, а греблі в Новій Греблі нема й близько — ні старої, ні нової. Але ж, певно, була, якщо село має таку назву?..
Але ліс залишився.
Туди, в напрямку дороги в «Древлянские страны», ми й направилися з дітьми під час однієї з велосипедних вилазок.

Вулиця Шевченка в Козинцях, яка, не виключено, пролягає по давньому шляху.

Польова дорога, в яку переходить вулиця.

«...могилы близ этой линии...» — справа від дороги видніється вивищення, схоже на курган. До речі, з цього боку Козинець справді знаходяться стародавні кургани.