З дитинства залишився спогад: болотце в лісі серед сосен, прозора тепла вода й тритон, чорний такий з поперечними червоними смужками, — й розкаряченими на всі боки лапками, — на тлі бурого торфяного дна.
Знаходилося болото десь «за лісником» й вела до нього вторована грунтова дорога.
Звідтоді минулого чимало часу.
Хоча й жив я поруч з лісом, але бував там нечасто й до пуття лісу не знав.
Коли ми обзавелися велосипедами й почали виїжджати на прогулянки, виявили в лісі аж три болотця. Між ними розташовувалися чорничники, й тому, збираючи ягоди, можна було не боятися заблукати, якщо тримати болотця за орієнтир. Були вони густо порослі осокою й якоюсь високою травою, але води я там не примітив, не кажучи вже про тритонів.
Одне з боліт називають «Горілим». Напевне, була тут колись пожежа, про що, до речі, свідчать темні сліди на стволах дерев. Палали дерева й вочевидь зайнялася й суха трава на болотцях.
Чи пережили пожежу тритони й усіляка інша болотна живність, не знаю. Може й збереглися десь серед трясовини…
