Під час блукання в лісових хащах і пошуків у калюжах крокодилів виникла здорова думка про те, що на крокодилів, як і на інших звірів, краще дивитися в зоопарку. Тож, не довго думаючи, вирішили туди з’їздити.
Що сказати?..
Ми вже не вперше в зоопарку, й найбільше дітям були сподобалися атракціони. Й зараз дочка, як тільки проминули озеро з пеліканами й показалася-завертілася карусіль, заявила, що хоче туди. Я їй сказав, що в зоопарку треба дивитися на звірів, а на атракціони, можливо, зайдемо після левів та крокодилів.
Дочка зарюмсала й далі довелося її тягти за руку. Особливих емоцій крокодили за склом в неї не викликали. Байдужі були й змії, й волохаті павуки, й ведмеді, що купалися в басейні.
Довелося йти на атракціони.
Й уже після того, як закінчилися гроші (обдиралівка, скажу вам, кошмарна :)) можна було продовжити екскурсію по зоопарку.
Крім вищеозначених медведів, запам’яталися пугачі (я й не думав, що вони такі великі), пара вовків, які трусили по периметру своєї території (хоч не в клітці), та левовий прайд. Гарно показала себе левиця, сповнена бажання чогось чи когось перекусити (часом, не вона якось перекусила горло прибиральниці?), а глава сімейства, лев, звівся на лапи й, трусячи гривою й по-королівськи звівши голову, кинувся на когось в атаку. Придивилися: на ворону! То він ворон ганяє!.. Але ж як осанисто, як гордо!.. Цар звірів, що ж удієш...
Брав малу на руки, щоб краще роздивилася слона та левів, та не виглядала вона аж надто захопленою. Більше прийшлися до душі скульптури динозаврів — діти там уже й полазили, й пофотографувалися.
Мої діти люблять тварин і намагаються їх не кривдити. Цікавляться качечками-гусочками й такими іншими індиками. Пам’ятаю, скільки радості було, коли якось під час велосипедної прогулянки побачили на полі під лісом худобу, яку випасав дідусь, — корів, овець, коней... Особливо, коли дали погладити коня по гриві...
Чому ж виявилися такими байдужими до звірів у зоопарку? Мабуть, тому, що тварини там якісь не зовсім справжні. Позбавлені свого природнього середовища, понурі й байдужі в своїх клітках і загонах... — як муляжі.
Я не хотів би, щоб хтось із людей опинився в подібному «зоопарку», який би влаштували на невідомій планеті іншопланетяни.
Але про іншопланетян — окрема тема.
Два роки назад, якраз коли ми були останній раз у київському зоопарку, не було слона. Зате бегемот (точніше, бегемотиха) вилізла з води і паслася поруч зі своїм басейном...
Так і залишилося загадкою, чому голосно волаючу на весь зоопарк рогату тваринку (одну з небагатьох, яку ми там встигли побачити) названо саме «Худоба ватуссі», а не просто «Ватуссі»...
Зоопарки — це жах... Туди з принципу не піду і не водитиму дітей. Тварини бідолахи, ревуть всередині всією дикістю, яку у них відібрали мерзенні люди.
Але це квіточки порівняно з умовами у наших зоопарках, які, як і все, де ситядь старі пердуни, або новоспечені пердуни-бізьнєсмєни (якщо зоопарк приватний), витискають максимум і економлять на всьому.
Жах, жах, жах! Коли будете у подібному концлагері, не полініться і гляньте будь-якій тварині увічі...
Ну а крокодили з дитинства подобаються, особливо алігатори.