У полі під лісом пасуться троє коней лісника. Ми їх знаємо, й вони знають нас, — принаймні, старша кобила Фанта (така ж руда й грайлива, як і напій) киває головою, коли ми проїжджаємо на велосипедах.
А коникам-стрибунцям до коней ще рости й рости.
Вони легковажно вистрибують з-під колес велосипеда на стежці в полі, й за ними вистрибують нові коники, й нові.
А в полі серед ромашок їхнє царство. Йдеш уперед по пояс у траві, а попереду на всі боки вистрибують коники, цілі хмари коників, — чіпляються за стебельця трави й ховаються. Якщо обережно, можна простягнути руку й доторкнутися до нього пальцями, навіть погладити легенько можна. Й коник не тікає, — впевнений, що сховався.
Вибрані нотатки
-
Клінічна смерть динозавра
-
Голос трави
-
Курячий страх
-
На Андріївському узвозі
-
Час мухоморів
-
Лісовий цуцик
-
Між електричкою, полем і небом
-
Чи живуть крокодили в калюжі на дорозі
-
Хрущі
-
Рання весна в лісі
-
Перше квітня
-
Вечір з гіпсовою замазкою, завірюхою за вікном і лаунжем
-
Зимово-лісовий сюр
-
Танув торішній сніг...
-
Роздоріжжя
-
Не страхітливий зовсім намет
-
Погляд з неба
-
Пізнього-пізнього вечора
-
Історія
Політика
Світлини
Моя дружина страх як боїться коників 🙂 Отака якась підсвідома боязнь до всіх комах, практично до всіх 🙂
Тут до нас ще, буває, така здоровенна саранча залітає... Кошмар :).
Павло, а ти завжди з собою фотоапарата носиш чи лишень як на велосипедах?
Смартфон, яким я знімаю, практично завжди :). Але якісні знімки робимо фотокамерою. Як виходимо (виїжджаємо) на прогулянки, камеру беремо з собою. Багато місця не займає. Щоправда, знімає дружина. Це я її експлуатую :).