Коли на метро доїжджав до Хрещатика, жінці поруч подзвонили на мобільник. Вона поговорила, відтак звела голову й промовила:
— Беркут наступає на Майдан.
Хтось перепитав, чи справді, — вона відповіла, що так, справді, вже пройшли Грушевського й ідуть далі.
Людей у вагоні було небагато, принаймні, значно менше, ніж у неділю, коли чимало хто їхав на Майдан на віче й проштовхнутися не можна було. Кожен продовжував поводити себе так, як і поводив, — хто читав, хто слухав музику в навушниках, хто просто сидів і дивився поперед себе.
Нічого більше не промовила й жінка з телефоном, тільки обличчя в неї стало якимось сірим.
Чи виникло в мене бажання не виходити на Хрещатику й поїхати собі далі?
Й не знаю. У мене часто виникають усілякі-різні думки й бажання, часом, протилежні , — але це ще не значить, що я за кожним з них слідую. Я відчував себе в тунелі метро, в якому тільки одна дорога — вперед.
Тим часом поїзд зупинився на Хрещатику. Крім мене, здається, ніхто й не вийшов. На платформі люди переважно спрямувалися до переходів на «Майдан Незалежності». Мимоволі відзначив, що людей, які направилися до ескалатора, що вів до головного виходу на вулиці Хрещатик, усього лиш купка, значно менше, ніж зазвичай. Було навіть подумав, чи не переплутав виходи.
Ескалатор поволі потягнув мене догори. Ніхто не кричав, як раніше: «Слава Україні!» й не співався хором гімн. На протилежному ескалаторі спускався донизу літній чоловік з перебинтованою головою. Крізь бинти на маківці проступала кров. Жінка поруч зойкнула.
Я немов би споглядав на світ з-за скла.
Якось не думалося про те, що там, нагорі, може бути небезпечно й ще невідомо, чи повернуся звідти. Відхвилювався своє ще зранку, а зараз боявся лиш чогось пропустити.
На Хрещатику було білим-біле від снігу й малолюдно. Намети, ледь припорошені снігом, щосили трималися за промерзлий асфальт.
Я навпростець направився до проходу біля Головпоштамту.
Мимоволі звернув увагу на те, що людей, які виходять з Майдану, значно більше від тих, хто заходить.
— Зберігаємо спокій, — доносився голос з трибуни. — Жінки до сцени, чоловіки по периметру.
Ще нічого не пропустив, подумалося.
Я пройшов повз сцену, згадав про «периметр» для чоловіків і піднявся трохи вище, до Інститутської.
Було досить зимно, падав сніг. Над Жовтневим палацом клубився чорний дим. Я не знав, звідки він, та здогадувався, що з Грушевського й пов’язаний з протестами.
Хоча Хрещатик був майже порожнім, на самому Майдані людей зібралося досить багато, здебільшого чоловіків середнього віку, але зустрічалися й жінки, навіть літні. Чимало хто з чоловіків був у будівельних касках, в респіраторах, з кийками чи шматками арматури.
Чекали.
З розмов довідався, що було два наступи «Беркуту» на Грушевського. Є загиблі й чимало поранених. З дахів стріляють снайпери. На допомогу вийшла сотня з Самооборони й нападників відтісніли.
Від дружини приходили есемески, що працівників держустанов на Хрещатику попросили залишити робочі місця, планується «зачистка», й щоб я забирався звідти.
Та стояв поки.
З-від сцени доносилися молитви, потім співали гімн.
Хтось з трибуни повідомив, що в метро — «Беркут». Я стояв неподалік від гранітного парапету виходу з метро. Стало моторошно. Уявив, що зараз звідти почнуть вискакувати чорні фігури.
При мені не було ні шолома, ні кийка. Якоюсь мірою це принципово. Все ж таки, я журналіст і письменник, і головне моє завдання — бачити. Але я не вважав себе також і стороннім спостерігачем. Прийшов на Майдан, щоб проявити про свою громадянську позицію й протидіяти у той спосіб, що там знаходжуся.
У Стівена Кінга є такий роман «Протистояння». Ключовий епізод — це похід чотирьох героїв у саме, що не є сатанинське лігво, в Лас-Вегас. З нашої людської, звичної точки зору цей похід був безглуздим — взяли й пішли, без збої, не ховаючись, прямо по дорозі. Що вони могли заподіяти кільком тисячам озброєних прибічників Рендола Флега? Лише протистояти.
Господь Бог створив нас і веде в цьому житті. Й усе Йому під силу, — зокрема, змінити долю людини й цілої країни. Але в належний момент ми повинні проявити силу волі й протияти злу. Нехай, здається, й без шансів на перемогу.
Але так ти немов-би подаєш руку, щоб підтримати Бога.
У такому разі перемога, як і в «Протистоянні», може бути несподіваною й повною. Фортеця зла, якою б не видавалася могутньою, обвалюється в мить.
До речі, момент протистояння присутній в багатьох подіях Української революції — при спробі «зачистки» Майдану 11 грудня, блокуванні «Беркуту» під Святошинським РУ МВС, на вулиці Грушевського. Та, зрештою, два з гаком місяці Майдану — це історія протистояння.
Повідомлення про «Беркут» у підземному переході не підтвердилася, зате зі сцени сповістили, що була відбита спроба захоплення Жовтневого палацу. Однак від того напруга не спала.
Я підійшов до барикади з боку Європейської площі, хотів навідатися на вулицю Грушевського, подивитися, як там.
Власне кажучи, з самого початку я хотів поїхати на Грушевського, походити й пофотографувати. Та затримався вдома (затримало), й зараз мене тіпає від думки, що було б, якби я з таким настроєм заявився вранці 22 січня на Грушевського... (Був би зараз відомим письменником 🙂 . Як в анекдоті про єврея, який спіймав Золоту рибку й забажав бути Героєм Радянського Союзу. Й опинився в полі перед німецьким танком. «Та не посмертно ж!»)
Самооборонець на барикаді (інтелігетний хлопчина в окулярах, класичний український «екстреміст») застеріг туди ходити на «екскурсії», тому що, як знову піде «Беркут», усі почнуть тікати, й ув проході в барикаді утвориться тиснява. Ну й справді, подумалося, я тут не на прогулянці. Треба стояти, де стоїш, захищати Майдан, якщо прийшов сюди, «Беркуту» на всіх вистачить.
Тим часом на Майдан повернулася з Грушевського сотня самооборони, яка ходила туди на допомогу. Пройшли розтягнутим строєм — з різноманітними щитами, в різних касках. Звернув увагу, що серед самооборонців є й літні чоловіки, ледь не дідусі, є й зовсім юні. Усіх їх зустрічали оплесками.
Було сіро й морозно, падав сніг, на небі загрозливо клубочився дим, — промовці на сцені змінювали одне одного, й виступи вже сприймалися, як тло, — довкруг же кипіла робота.
Незалежно від віку й статі, наполегливо й мовчки били лід, чистили сніг, зсипали в мішки й зносили на барикади.
Насувався вечір, ніч, — протистояння тривало.
