Часто сниться селище, в якому народився, й уві сні все не так, як насправді. Від залізничної станції до технікуму ходить трамвайчик. В деяких снах з'являється метро з трьома станціями. Південна околиця, де інститут, перетворюється на величезний мікрорайон з багатоповерховими надсучасними будинками. Інколи поруч розташовується непролазний сад з темними озерами, які до-вго обходити.
Особливо часто й ув різноманітних варіаціях фігурує яр, що перетинає селище, — з тихими вуличками й маленьким ставком.
Коли потім наяву потрапляєш туди, немов-би опиняєшся у напівсні.
Здається, ось-ось розрізниш колію трамвайчика, що тягнеться вздовж вулиці й естакадою перетинає яр, — і там, над яром, можеш точно вказати, де знаходиться прихований від сторонніх очей вхід у підземне місто.
Дивна ця ностальгія й нелогічна, бо нікуди з селища я, власне, й не виїжджав.
Паша, читаю твій «Етюдник» постійно, точніше --з весни, коли вирішила знайти однокурсника Павла Васяновича. Дуже вдячна. В тебе є свій стиль. Цікаві міркувння, думки...
Лариса Пахомова
Я дуже радий, Лора, за коментар і за те, що пам'ятаєш про мене. Я про тебе теж не забув. У тебе є акаунт на Фейсбуці? Давай зафрендимося)