Нотатник

Жевринка

Дата публікації 25.11.2013 | Автор Павло Васянович

По Хрещатику періщив дощ. Широчезна з поворотом вулиця, в неділю дощенту заповнена людьми, зараз була порожньою. Здалося, краплі води, що невпинно падали з неба, начисто загасили й змили з асфальту запал вчорашнього дня.
Оминаючи калюжі й парасольки поодиноких перехожих, дістався до Майдану Незалежності. Одразу ж натрапив на огорожу, яка по периметру оточувала частину площі з правого боку. За пошарпаними металевими секціями з інтервалом у кілька метрів бовваніли міліціонери в накидках від дощу й понуро дивилися на світ з-під темних мокрих капюшонів. Прям таки рейдери прихопили шматок землі. З куцою металевою ялинкою. Продовження →

Опубліковано в категорії: Політика | Позначки: євромайдан, Левко Лук’яненко, Майдан, протест | Прокоментуй!

Лігво

Дата публікації 19.11.2013 | Автор Павло Васянович

Наводив порядок у прибудові, де в мене робоче місце. Протер від пилу теки з рукописами. Перебрав книжки й поскладав їх по-новому в шафі. Паростки золотого вуса, що вже кілька місяців скніли в банках, пересадив у горщики й влаштував на підвіконні.
Узявся розпалювати вогонь у печі. Горіхові гілки шипіли й ніяк не хотіли займалися. В хід пішли десятка з два аркушів рукописів з однієї з тек.
Т-те!
Я вам не Гоголь. У мене все, що треба, — на хард-диску. Продовження →

Опубліковано в категорії: Особисте | Позначки: комп’ютер, пічка, прибудова, сумно | 4 коментарі

Як пришити кобилі хвоста

Дата публікації 03.11.2013 | Автор Павло Васянович

Що не кажіть, а хвіст для кобили — річ надзвичайно важлива. Особливо, якщо кобила з бісера. Не так пришиєш — уся робота нанівець. Під хвіст чорному коту Марсі. Й кобила образиться. У новому році удачі не принесе.
Своїх же бісерних коней дружина для того й робить — щоб приносили удачу. Нагадаю, що кінь — символ наступного року.
Дружина переважно сама розробляє схеми, по яких плете іграшки з бісера. Надихнуть кілька фоток з інтернету, з’явиться парочка ідей, — і процес, як мовиться, пішов. Тут головне — всіляк сприяти його, процесові, успішній ході. Атмосферу створити й таке інше.
В останній час, каже дружина, особливо гарно їй працюється в лісі, на облюбованому нашому місці під пагорбами. Енгергетика, каже, там сильна.
А чого б їй слабкою бути?.. Продовження →

Опубліковано в категорії: Історія, Дружина | Позначки: бісер, гриби, Змієві вали, коні, ліс, прикраси | 2 коментарі

Катрусине багатство

Дата публікації 10.10.2013 | Автор Павло Васянович

Пішли з дочкою прогулятися, хотів їй купити в кіоску цукерку, та виявив, що не взяв з собою грошей.
Не вертатися ж тепер додому...
— А в мене мене є гроші, — сказала Катя й дістала з сумочки гаманець, який сплела їй з бісеру мама, відкрила блискавку й маленькими тонкими пальчиками дістала кілька охайно складених купюр.
Порахував: чотирнадцять гривень. Так ми багаті! Вистачить і на «Лімбо» й на лимонад.
— Я тобі поверну з процентами, — кажу.
Уже звикаю до того, що в дітей потроху заводяться гроші. То на день народження подарують, то хтось з родичів приїде в гості й підкине гривню-другу. Мене зворушує, як мала ставиться до своїх грошей. Не розкидає й не губить, але й не труситься за ними. Завжди в курсі, скільки в неї грошей, де вони знаходяться, й коли треба пускає в діло. Продовження →

Опубліковано в категорії: Діти | Позначки: бісер, дочка, прикраси | 3 коментарі

Час мухоморів

Дата публікації 03.10.2013 | Автор Павло Васянович

Проминули дощі й ліс заполонили мухомори. Куди не ткнись — повсюди червоні в крапинку кружальця шапинок, більші й менші.
Деякі з мухоморів лежать на землі з вивернутою шиєю, виставивши догори вже байдужі помертвіло-бліді пластинки. Напевне, якийсь грибник, одчаївшись знайти білого гриба чи бодай польського, копав ногами беззахисні червонуваті тільця зі спідничками на тоненьких ніжках.
Та не такі вже мухомори й беззахисні. На зміну полеглим стають десятки повносилих молодих грибів. Чіпко тримаються мухомори за свою землю, й глибоко їм байдуже, вважають люди їх гарними грибами, чи якими. Продовження →

Опубліковано в категорії: Історія, Природа | Позначки: історія, гриби, ліс, мухомори | 3 коментарі

Лісовий цуцик

Дата публікації 26.09.2013 | Автор Павло Васянович

У перерві між дощами ризикнули навідатися до лісу.
О-обминаючи калюжі й дол-ла… й дол-л-лаючи багнюку на дорозі, дісталися на велосипедах до розвилки доріг, одна з яких вела до лісника.
Там на нас чекав цуцик.
Гарненький дворовий песик, невизначено-тер’єрної породи. Досить крупний, годований. Як тільки ми наблизилися, замахав хвостом, став радісно стрибати, наче перед господарями, й зазирати ув вічі.
Ми вже не вперше зустрічаємо тут собак. Зграя страшенно доброзичливих собацюр загрозливих розмірів і вигляду, які жили, видно, при лісникові, промишляла тим, що зустрічала й проводжала грибників й інших охочих подихати свіжим лісовим повітрям. Напевне, собаки якось були виявили, що люди стають дуже чуйними й погідливими, якщо перестріти їх в глухому місці, — й останнього бутерброда не пошкодують! Продовження →

Опубліковано в категорії: Тварини | Позначки: ліс, лісова дорога, собаки, тварини в лісі | 6 коментарів

Вуж Панкратович

Дата публікації 20.09.2013 | Автор Павло Васянович

Вийшов надвечір на вулицю, дивлюся — на доріжці змія. Ну, не так, щоб змія — вуж. Маленький вужик.
Однак манери мав характерно зміїні — складувався в кільця, загрозливо здіймав голову й різко кидався вбік. Повзав перед нами, вихиляюючись кільцями, — точно, як грімуча змія біля якогось ранчо в Арізоні. Показував, що по духу й по крові він — змія, а не якийсь там «вужик», якого можна покласти в кишеню й дівчат лякати.
Один з його, напевне, предків — вуж Панкрат — кілька років тому ледь не довів мене до інфаркту. Я прибирав у кімнаті, відсунув диван, щоб підмести, без задньої думки припідняв килим, — дивлюся, під трубою сіре веретенце. Ну, думаю, котик накакав. Я за віника, а воно голівку підняло та як засичить на мене... Згадаю — мороз по шкірі. Якось тоді його (переважно дружина, я позаду тримався) зловили в банку, віднесли на вулицю й залишили в малині... А через кілька днів знову побачив його в траві на городі. Граційно заповз на валун, голову підняв й засичав на мене. Я тобі, мовляв, покажу «котячі какашки»! Продовження →

Опубліковано в категорії: Дружина, Тварини | Позначки: вужі, дружина, плазуни | 7 коментарів

Четвертий Мироцький став

Дата публікації 17.09.2013 | Автор Павло Васянович

Зарядили прохолодні дощі, й на ставок під Мироцьким, принаймні в цьому сезоні, ми вже не поїдемо. Прощавайте заздренні жаби й понурий старий вуж!.. Ми вас поки не турбуватимемо.
Цей став, який називають Четвертим Мироцьким, я знаю з дитинства, та довгий час не було до нього діла.
А зараз випало перейнятися прадавньою історією й краєзнавством.
З якогось моменту цікавими й незвіданими мені стали видаватися не Давня Греція й Рим, вивчені вздовж і впоперек, не Ієрусалим, який уже кілька тисяч років пишається своєю обраністю, й не цивілізація ацтеків і майя, яка зайшла в своєму розвиткові в тупик і була зметена з поверхні цієї планети вищими силами, що нею опікуються, — а народ, серед якого живу, й земля під ногами. Продовження →

Опубліковано в категорії: Історія, Сім'я | Позначки: городище, Змієві вали, прадавня історія України, ставок | 2 коментарі

Сімейне вогнище

Дата публікації 10.09.2013 | Автор Павло Васянович

Навідалися до свого роздоріжжя в лісі, — сосни на місці, а чорного дятла не чутно. Вже не доносяться його пронизливі й трагічні крики, — й від того на душі не весело, а навпаки — якось порожньо й сумно.
За прадавніми горбами влаштували привал.
Хтось колись привіз сюди збитий з дошок стіл і лавочку. Дошки потемніли, струлявіли, проросли лишайником. Поруч залишилося огнище, зараз холодне й вологе, — з кількома колодами довкруг.
Наламав яглиці й тоненьких гілок. Багаття диміло-диміло й прорвалося полум’ям.
Звідкись з-за сосен доносилися крики ворона. Й ще далі, з гущини лісу, — щось знайоме... пронизливе... — невже чорний дятел? Перелетів кудись туди — від людей подалі.
Повертайся. Продовження →

Опубліковано в категорії: Сім'я | Позначки: вогнище, дим, роздоріжжя, сумно, чорний дятел | 2 коментарі

Богомол, дослідник і воїн

Дата публікації 04.09.2013 | Автор Павло Васянович

Богомол сидів на стежці й великими розкосими очима іншопланенина вивчав світ, що його оточував. Невідомо, звідки він прилетів, — напевно, на струменях гарячого вітру прибув з тих країв, де серед пурпурового неба пломеніє над пустелею й голими скелями кошлате сонце.
А зараз він сидів на задніх лапках перед калюжею на стежці серед поля й дивився на темну воду. Обабіч стежки росла трава, неподалік здіймалися в ясно-синє небо крони сосен. Довкруг стрекотали коники-стрибунці, й насторожені бабки підлітали й завмирали в повітрі, змахуючи прозорими крильцями, — й далі на стежці маленькі й невпинні мурахи примірялися напасти на збайдужілу до життя яскраво-червону личинку. Раз по раз стрежку перебігали прудкі сірі ящірки.
Крім допитливих великих очей малися в богомола ще й блискавично-швидкі передні лапи, — й він готовим був до бою. Продовження →

Опубліковано в категорії: Тварини | Позначки: богомол, комахи, прибульці | 1 коментар

Град над річкою

Дата публікації 31.08.2013 | Автор Павло Васянович

У дитинстві улюбленим нашим місцем на ставку, який називають Немішаївським або Технікумівсь-ким, був острівець навпроти виви-щеного мису з боку технікума. Там ми ловили рибу або ж просто відпочивали. Рибінспектор на прізвище Розумний, який об’їджав ставок на мотоциклі з коляскою й ганяв хлопчаків, що вудили рибу, не завжди мав бажання знімати штани й переправлятися на острівець, а коли таке бажання в нього й виникало, ми встигали сховати вудки й рибу.
Здебільшого ми просто купалися, засмагали й грали в шахи чи в карти. Хто програвав, повинен був перепливти ставок до мису й назад. Довкруг здіймалися дерева, сонячне світло мерехтіло в хвилях на воді…
Хлопчиком я був мрійливим, астрономією цікавився й історією.
Бувало, сидячи над водою й розглядаючи дерева на протилежному березі, я розмірковував: цікаво, а що було на цьому місці, приміром, тисячу або ж дві тисячі років тому? Уява малювала струмок у непролазних хащах, серед яких бродять дикі звірі…
Зараз я переконаний: ні тисячу, ні навіть дві тисячі років тому ніяких «непролазних хащів» тут не було. Продовження →

Опубліковано в категорії: Історія, Вибрана історія | Позначки: археологія, городище, прадавня історія України, ставок | Прокоментуй!

Дорога в «Древлянские страны»

Дата публікації 23.08.2013 | Автор Павло Васянович

Нещодавно в книзі Л. Похилевича «Сказания о населённых местностях Киевской губернии», що була видана в 1864 році, я прочитав таке: «Древняя дорога из Киева в Искорость и Овруч шла на Беличи, пересекала Ирпень в нынешней Романовке, потом на Рубежовку, Козинцы, Бабку, Новую Греблю, близ Дружни и Загалец к Макалевичам на Тетереве. Неисследованно, как в древности именовались эти местности, но нельзя сомневаться, что здесь именно проходила дорога в Древлянские страны. В глухих лесах бесчисленное множество объездов, проложенных для избежания песчаных и болотистых мест, по местам широкие и продолговатые полянки, признаки по местах древних жилищ, глубокие рытвины, колесами произведённые, а при пересечении рек и ручьёв древние плотины или гребли, могилы близ этой линии, всё это утверждает о давности этого пути...» (стор. 79).
Як мені відомо, давня дорога з Києва на захід, в землі древлян і дулібів, йшла через Гостомель, Бородянку, й далі через Качали до Мирчі, де на березі річки Таль і нині збереглися вали древнього городища. Можливо, дорога через Гостомель була прокладена пізніше, у великокнязівські часи, прадавній же шлях існував з-від славних віків Траянових і Змієвих валів. Продовження →