Нотатник

Немішаївський ставок

Дата публікації 16.08.2013 | Автор Павло Васянович

Коли по розпеченому асфальту «варшавки» між Немішаєвим і Микуличами несешся спершу донизу, а потім злітаєш догори, ставок у долині виникає на мить, як фото в слайд-шоу, — вирізняється дзеркалом води й вигином берега, над яким нависають крони дерев, — і зникає.
Усе життя — слайд-шоу.
Кудись несешся в автомобілі, визираючи через віконця очей, — серед безперервної вервечки картинок, облич, подій, думок… — які виринають звідкись, вирізняються на мить і розшаровуються… поступаючись новим картинкам… обличчям…
Й хочеться інколи втримати якусь світлину, зупинити й розгорнути на всі кілька тисяч пікселів. Продовження →

Опубліковано в категорії: Природа, Селище | Позначки: дерева, ностальгія, ставок, сумно | 4 коментарі

Павук і колорадський жук

Дата публікації 11.08.2013 | Автор Павло Васянович

Картопляне ботвиння на городі зачахло, й колорадські жуки розбрелися по довколишній території в надії натрапити хоча б на очистки чи якось баклажана. Понуро карабкаються по стіні будинку, де вона разом з прибудовою утворює глухий кут, добираються до стріхи й зриваються донизу, лунко вдаряючись об бетонну доріжку, — якийсь час лежать непорушно, потім починають ворушити лапками, перевертаються на спину й знову повзуть угору по стіні.
Нема вже сил їх збирати й чавити, — просто споглядаю на титанічні їх зусилля, життєво-вперті й безглузді.
До одного з жуків на стіні підлетіла оса. Трохи покрутилася біля нього — чи то нападала, чи просто цікавилася. Колорад відмахувався задньою лапкою, зрештою, не втримався й — луп-п! — упав на бетон.
Іншого жука хапонув павук-хрестовик, який оселився під вікном. Продовження →

Опубліковано в категорії: Тварини | Позначки: жуки, колорадський жук, комахи, павук-хрестовик, павуки | 2 коментарі

Таємнича Мар’янівка

Дата публікації 08.08.2013 | Автор Павло Васянович

У дитинстві, коли ходили в ліс по ягоди, мама казала: «Не заходь далеко, в Мар’янівці опинишся!».
Страхітливе й таємниче село знаходилося з іншого краю лісу кілометрів за десять, за хащами й болотами. Мама народилася в Дуброві, невеличкому селі на галявині лусу неподалік Козинець, й довколишні місця знала добре. Де росте суниця й чорниця, де гриби, де можна назбирати первоцвіту. Разом з родичами, пам’ятаю, ми їздили до лісового озера в урочищі Бабка, в якому вода була чистою й прохолодною й водилися в’юни, й далі до «кринички» за цілющою питною водою, — але так далеко, аж до самої Мар’янівки, не доїджали ніколи.
Та й пізніше, коли виріс і став працювати кореспондентом обласної газети, поїздити по довкружній місцині довелося чимало, але до Мар’янівки так і не добрався.
А тут повертався з велосипедної вилазки до Змієвого валу під Макаровим і зупинився на роздоріжжі.
Наліво було на Гавронщину, направо на Колонщину. Продовження →

Опубліковано в категорії: Історія, Особисте, Природа | Позначки: дорога, Змієві вали, поле | 3 коментарі

Зміїв вал під Макаровим

Дата публікації 06.08.2013 | Автор Павло Васянович

Невідомо, яке відношення Яків Свердлов мав до вулиці в селі Фасівочка під Макаровим. Зате відомо, яке відношення до неї мають Змієві вали.
Звичайна сілька вулиця, довга-предовга, — спершу асфальтована, потім з якимось «твердим» покриттям — щебенем чи битим асфальтом, — цегляними будинками з «ламаними» стріхами в зелені садів, привідкритими воротами гаражів, де звично кучкуються чоловіки, — бабусями на лавочках, з якими неодмінно треба привітатися, щоб косо на тебе не поглядали.
Натискую на п-педалі велосип-педа, впершись руками в кермо, й позираю наліво, на обочину вулиці Свердлова, й далі за паркани. Намагаюся віднайти якісь вивищення… горбики… — та нічого такого. Звичайні сільські подвір’я: трава, заклопотані кури, спрокволі й водночас пильні собаки…
Цю вулицю колись проклали самому по Змієвому валу. Продовження →

Опубліковано в категорії: Історія, Вибрана історія, Змієві вали | Позначки: Змієві вали | 4 коментарі

Хрест при дорозі

Дата публікації 01.08.2013 | Автор Павло Васянович

На обочині дороги при в’їзді до Плахтянки здіймається хрест. Довкруг спокійно й тихо — ні людей, ні машин. Трава, зорана земля, паркани й поодинокі дерева, стріхи будинків в гарячому повітрі й пронизливо-блакитне небо над головою.
Мимоволі пригальмовую й зупиняю велосипед.
Хрест виглядає міцним і ошатним. Між темними дерев’яними брусами видніється іконка — образ Ісуса Христа на блакитному тлі, — такого ж кольору, як і небо довкруг.
Подібні хрести стали вже звичними на обочинах наших доріг. Вони стоять при в’їзді практично в кожен населений пункт в окрузі. Бувають з інонками, бувають без, бувають пофарбовані, з простого дерева, — часто перев’язані рушниками й прикрашені квітами. Почали їх ставити в пам’ять жертв Голодомору. Потім, очевидно, значення їх і смисл розширилися й хрести стали виконувати роль свого роду оберегів певного населеного пункту. Хрест наче показував, що рука Господня тримається над цим містечком чи селом. Продовження →

Опубліковано в категорії: Історія, Особисте | Позначки: історія, анти, віра, Голодомор, Змієві вали | 4 коментарі

Діти й лисапета

Дата публікації 25.07.2013 | Автор Павло Васянович

Старезний крутий татків велик... — три швидкості й чотири передачі. Натиснути на педаль і ще нат-тиснути, міцно вчепившись у кермо, — й нехай вітер дме в обличчя й будинки, прискорюючись, проносяться збоку й залишаються посаду чужі велисопеди, на яких завмерли здивовані й захоплені діти, й не такий уже й крутий Рома на своєму спортивному вели... велоса... велосипеді.
— Та-ак, — тільки тільки й зможе сказати він. — Це круто.
Й сусідські дівчата будуть дивитися великими очима.
Та не озиратися й не зважати ні на що, загальмувати на асфальті, щоб завищали шини й заднє колесо повело в бік, — вправно й точно ви-вер-ну-ти на повороті й понестися вперед!..
Й трохи далі пове-е-ернути на гру-ру-ру-рунтівку, перемикнути передачу, здола... здолати підйом, зупинитися нагорі й нарешті озирнутися.
Як лисапета?
Круто? Продовження →

Опубліковано в категорії: Діти | Позначки: велосипед, син, техніка | 2 коментарі

Чорний кіт, відповідальний за плин життя

Дата публікації 21.07.2013 | Автор Павло Васянович

Якщо хтось надумає мені дзвонити на домашній, нехай має на увазі, що в той момент на телефоні може спати чорний кіт Марсик.
Я зовсім не натякаю на те, щоб мені по домашньому не дзвонили, просто хочу морально підготувати людей знайомих і незнайомих до можливих несподіванок.
Ще нічого, коли хтось з однокурсників захоче спитати сакраментальне: «Ти як?» — з друзями розберуся, але якщо директор поважного видавництва, припустимо, потелефонує з пропозицією видати роман і замість затишного й погідливого «Алло» почує грюкіт, лайку й котяче мявкання? — конфуз може статися.
Але Марсик не зважає на мої тривоги, він такий кіт, який спить де йому хочеться, як хочеться і з ким хочеться. Якщо в даний момент йому хочеться спати на комп'ютерній клаві, то посунути його, щоби щось там натиснути, вкрай важко. Надто великі моральні зусилля треба докласти до того, щоб зрушити його з місця. Продовження →

Опубліковано в категорії: Тварини | Позначки: чорний кіт | 2 коментарі

Мурашки для настрашки

Дата публікації 07.07.2013 | Автор Павло Васянович

На ділянці нас живе четверо людей — двоє дорослих і двоє маленьких — і тисячі, десятки тисяч… сотні тисяч… — мільйони?.. — мурашок. Маленьких рудих, маленьких чорних… трохи більших чорних… великих чорних… — ніякої мурашиної статистики не ведеться, загальна історія розвитку мурашиної цивілізації в межах окремо взятого двору не пишеться, тому ми абсолютно не в курсі ні щодо їх чисельності, ні щодо великих переселень, грандіозних воєн і трагічних стихійних лих… величних проявів трудового героїзму й самопожертви… — й усього іншого, чим живе їх світ.
Ну, щодо одного епізоду, ми трохи знаємо.
Восени звідкись з-під фундаменту переселилося у ванну племя маленьких чорних мурах. Нове місце виявилося ситним, але й небезпечним. Мурахи вели активну розвідувальну діяльність, прокладали дороги й діставалися до різноманітного харчу. Складалося враження, що колонія дістала можливість повноцінно існувати й розвиватися, але доступність і достаток харчу негативно вплинули на моральні засади окремих особистостей. Продовження →

Опубліковано в категорії: Життя, Тварини | Позначки: мурашки | 1 коментар

Щури в будинку

Дата публікації 03.07.2013 | Автор Павло Васянович

Щури з покоління в покоління жили на горищі. Коли вони там завелися, сказати важко, напевно, тоді ж, коли був зведений і покритий дахом сам будинок, більше п’ятидесяти років тому. Вони могли вважати, й, видно, що вважали будинок своєю рідною домівкою, як і ми вважаємо своєю домівкою планету Земля, яку теж не зводили.
Щурів ми зрідка бачили, частіше їх чули. Пізно восени вони з грюкотінням тягнули по даху грецькі горіхи й проштовхували їх крізь отвори під шифером. Час від часу, здебільшого весною, над стелею в кухні гасав щурячий молодняк, як ми жартували, грали в футбол. Продовження →

Опубліковано в категорії: Життя, Тварини | Позначки: будинок, прибульці, щури | Прокоментуй!

Коні й коники

Дата публікації 29.06.2013 | Автор Павло Васянович

У полі під лісом пасуться троє коней лісника. Ми їх знаємо, й вони знають нас, — принаймні, старша кобила Фанта (така ж руда й грайлива, як і напій) киває головою, коли ми проїжджаємо на велосипедах.
А коникам-стрибунцям до коней ще рости й рости.
Вони легковажно вистрибують з-під колес велосипеда на стежці в полі, й за ними вистрибують нові коники, й нові.
А в полі серед ромашок їхнє царство. Йдеш уперед по пояс у траві, а попереду на всі боки вистрибують коники, цілі хмари коників, — чіпляються за стебельця трави й ховаються. Якщо обережно, можна простягнути руку й доторкнутися до нього пальцями, навіть погладити легенько можна. Й коник не тікає, — впевнений, що сховався. Продовження →

Опубліковано в категорії: Життя, Тварини | Позначки: комахи, коні, коники-стрибунці | 4 коментарі

Пам’яті жаби

Дата публікації 25.06.2013 | Автор Павло Васянович

На лісовій дорозі вирізняється рухлива барвисно-чорна пляма. Встигаємо вчасно загальмувати: це мухи, жуки-могильники й усіляка інша живність, яка зібралася на святковий банкет з приводу смерті жаби.
Можливо, це останки того жабиська, яке повесні, як тільки зійшов сніг, ми виявили неподалік у піщаній ямі. Талі води промили в ямі стрімкі й прямовисні стіни, й не залишили жабі шансів на порятунок. Якби не трапилися ми й не простягнули гілочку.
Однак природі не притаманне співчуття.
Жила собі жаба й поживала, й винищила за свій короткий вік незлічену кількість комарів й усіляких інших комах. Продовження →

Опубліковано в категорії: Життя, Тварини | Позначки: жаби, жуки, лісова дорога | Прокоментуй!

Чорниця

Дата публікації 19.06.2013 | Автор Павло Васянович

Насичений жаркий запах хвої й лісових квітів, сліпуче сонце в розривах між кронами сосен, ритмічне «ці-ці» синички з-від сусіднього дерева й віддалене кування зозулі, — й гул літака з високого ясно-блакитного неба.
Обламки гілок, ямки й купини, — розлогі одерев’янілі стебельця й жорсткі листочки, — й округлі сині ягоди-ягоди, — й ще ягоди.
Сині пальці... червоно-сині язик і губи... — виїзд на чорницю.
Узагалі-то мені більше до вподоби подорожувати по лісу, в крайньому разі збирати гриби, а не сидіти на одному місці й длубати ягоди... — та що вдієш? Чорниця корисна для очей. А враховуючи те, що в нашій сім’ї всі, включаючи дітей, вже мають залежність від комп’ютера, чорнична вітамінна профілактика й справді буде не зайвою. Продовження →