По обіді визирнуло сонечко, на паркан повилазили коти, а ртуть на градуснику стрибнула до позначки «14». Перше квітня, що ж удієш, — дарма, що довкруг усе білим-біле від снігу.
Уранці ж, як прокинувся, глянув у вікно й якийсь час не міг уторопати: зараз весна, чи зима, на серці радісно, чи тужно, ти успішна людина, чи невдаха. Ти реалізував себе в цьому житті, й усе йде, як належить, — чи однозначно вже й безповоротно своє життя програв. Чи зможеш ясно й прямо глянути в очі Богові, коли предстанеш перед Ним, чи мовчки потупиш власні очі.
Й напевне, що правильні твердження й перші, й другі.
Такий день — 1 квітня.
Учора ліпили сніговика, кішечок-пінгвінчиків, навіть снігову фортецю спорудили, — а зараз усе хиріє й похнюплюється, вуглинки-очі й червоний, ощирений посмішкою, рот у сніговика випадають... вхід у фортецю завалився... — й за день-другий усе стане брудною водою.
Й навіщо було вчора старатися?..
Одне слово — День Дурня.
Е-е, ні, вхід ще на місці — на совість зроблено! А от два прапори полягли, не витримали весняного наступу... Вежі пливуть помалу...