На невеличке Немішаєве випало забагато снігу. Напевне, скоро серед цих снігових кучугур облаштує собі берлогу ведмідь. Подружиться з алкашами, які вічно кучкуються на лавочках, і будуть разом лякати на майданчику дітей.
Тим часом сніг падав і падав… — покривав гілки й гранітні плити доріжки, й пачки з-під цигарок, що валялися збоку, й порожні пластикові пляшки, які застрягли серед сміття й трави в струмку, — падав на сміття, й воно поволі пропадало… зникало з лиця цієї планети й усе довкруг ставало білим і непорочно-чистим, — снігопад немов-би виривав усе довкружнє з часу й простору й повертав у часи, коли серед лапатих ялин по нетронутому снігу неквапно ходили бізони, а вовки, поблискуючи в напівтемряві червоними очима, чатували з-за дерев… й вичікували моменту… — або ж переносив у казкову паралельну реальність, в якій зловтішні тролі чинять капості добрим ельфам.
