Відкрив ляду погреба, щоб набрати води, як з колодязя, — й на поверхні води, що дісталася майже до вінця, виявив набряклу дошку (залишися, видно, від сходів), а на ній — двох земляних жаб, більшу й меншу.
Жаби, видно, жили в льоху, в своєму погідливому — темному й затхлому, — світі. Пережили зиму, але з весною прийшли нові випробовування. З’явилася вода й поволі стала підніматися, й піднімалася все вище й вище, — долала виступи в бетоні й полички на металевому каркасі, — картоплини, пластмасові кришки й різновеликі дерев’яні палички підхоплювалися й піднімалися догори, — вода поволі й невблаганно наближалася до стелі...
Менша продовжувала плавати в воді, широко розкарячивши лапки.
Я простягнув до неї дощечку й цього разу вона вже не каверзувала, залізла й учепилася лапками. Я відніс її до подруги, й там вони вже вдвох стали обживатися в новому світі.
До речі, в якийсь із років у нас удома перезимувала невеличка жабця. Як вона потрапила в будинок, невідомо, напевне, що застрибнула у відчинені двері. Жила десь під шафою, час від часу попискувала й пізно ввечері виходила, швидше, виплигувала на прогулянки. Ми її називали «Пищухою». По весні вона стала пищати вже надто настійливо, видно, шукала собі пару, — ми влаштували лови, таки спіймали її й випустили на вулицю.
Дуже добре зробили!
Скоро у принців почнеться сезон. Тож стрілу ловити жабкам потрібно буде 😉
У них такі лапища довгі — зловлять 🙂