Полаявся де з ким із родичів на «мовному» фронті.
Як з’ясувалося, я «ущемлял русский язык» в межах своєї окремо взятої сім’ї. Учив дітей розмовляти українською мовою.
Хочу зазначити, що я не вважаю себе націоналістом, фільми й мультики в нашій сімейній колекції не винятково в українській озвучці, — але коли постало питання, якою мовою діти вимовлять свої перші слова і якою мовою почують колискову, — подбав, щоб українською.
Це неправильно, вважаю, це наче порушення важливого природнього закону, коли діти, приналежні до одного народу, навчаються розмовляти мовою народу іншого.
Потім нехай вивчають яку завгодно мову, долучаються до якої завгодно культури, в тому числі й російської, — але першою повинна стати рідна культура й мова.
От.
І тепер мій восьмирічний син легко й правильно розмовляє українською мовою й важче російською. Й коли потрапляє в українську столицю, почуває себе некомфортно в російськомовному середовищі, вірніше, некомфортно почувають себе при ньому родичі.
Але про «ущемление языка» трохи згодом.
Зараз доводиться жити в час локальних і загальної мовних воєн. Що досить дивно — на початку липня політики живуть, здебільшого, думками не про мову, а про море.
Доводилося читати про те, що нинішнє загострення на мовному фронті потрібне лише пропагандистам з передвиборчого штабу партії регіонів. Я не згоден — пропагандистам зараз ця війна не потрібна теж. Штабисти теж хочуть на моря. До виборів ще відносно довго, передвиборчі фішки ліпше залишити на кінець літа — початок осені, щоб на вибори якраз були свіженькими й гарно сиділи в електоральних головах, — до осені ж усе позмивають морські хвилі.
А справді, навіщо Януковичу отак от, кров з носа, потрібно було ухвалювати мовний закон?
Не треба бути соцілогом-політогом, щоб зрозуміти: рейтинг президента після Євро-2012 виріс, авторитет влади зміцнився, — чого ще треба? Відсвяткувати день народження (про дірки в бюджеті подумаємо потім), — й туди ж відправитися, на моря…
Але в тому річ, що не Янукович фактично керує Україною, а шувалови.
Нікому в Україні закон Колесніченка-Ківалова не потрібен. Ні російськомовній частині населення (офіційний статус російської мови закріплений у Конституції, чого іще треба?), ні жодній з фінансово-політичних груп в Україні (які гроші з нього?), українській владі (головний біль), — а потрібен лише кремлівським ідеологам «русского мира».
Я ознайомився з цим законом і був вражений його недоладністю й тим, як відверто він пристосований до нинішніх український реалій.
Подумати тільки: мова 10 відсотків населення певного регіону може бути визначена мовою, якою провадиться робота органів влади, виховуються діти в дошкільних навчальних закладах, навчаються в школах… А як же інші 90 відсотків? Змушені послуговуватися мовою цих 10 відсотків?.. Нісенітниця.
Для будь-якої іншої країни — нісенітниця, але не для України. Де в столиці, чи в будь-якому обласному центрі центральної чи східної України, чи в більш-менш значному місті чи селищі можуть мешкати 10 процентів етнічних росіян, але російською мовою послуговується переважна частина населення, більшість з яких етнічні українці, — виховують російською мовою своїх дітей… — а хто виховує рідною, почуваються некомфортно… некультурними почуваються й невихованими… — «ущемляющими русский язык». Тим «ущемляют», що розмовляють українською.
Така мовна ситуація в Україні складалася не один рік і, переконаний, спрямовувалася й нарощувалася ззовні. А тепер вона ще й закріплюється юридично.
Закон Ківалова-Колесніченка нав’язується Україні під видом передвиборчої технології. Важить він набагато більше, ніж простий засіб додавання відсотка-другого на чергових українських виборах.
Цей закон є важливою складовою русифікації України, передовсім центральної, яка «тихою сапою» впроваджується вже далеко не перший рік і спрямована передусім на дітей і молодь. Опираючись на цей закон, можна буде переводити на російську мову дитсадки й школи в регіонах, де проживає лише десять відсотків етнічних росіян. Через десяток-другий років Центральна Україна й справді може стати частиною «русского мира».
Для української мови, можливо, настав переломний момент.
Ще трохи й процесів, які ведуть до повного знищення мови, вже буде не зупинити, покотиться, як металева кулька на похиленій площині, й опиниться там, де перебуває зараз давня шотландська мова чи ірландська.
А може й утримається наша мова й почнуться зворотні процеси, як, наприклад, було свого часу з чеською.
І так може бути, і так.
Це розуміють у Кремлі, тому й намагаються «не мытьем, так катаньям», протягнути таки, дотиснути закон.
Я вже переконався, що не Янукович керує Партією регіонів, він навіть не керує своїм секретаріатом. Ниточки, що рухають маріонеток, тягнуться до білокам'яної.
Але саме в нього мається та чарівна ручка, якою підписуються закони.
І зараз він вагається.
Хочеться вірити, що Янукович відчуває свою відповідальність за мир і спокій в цій державі.
Для мене є очевидним, що зараз він перебуває під тиском з боку Росії — цінами на газ, і не тільки… Я припускаю, що в випадку, коли він поведе себе не так, як того хоче Росія, може бути викид компромата чи якась інша провокація, подібна до того, що сталося свого часу з Кучмою.
При такому розвиткові подій я буду підтримувати Януковича, — незалежно від того, про що йтиметься в компроматі.
