Таємнича Мар’янівка

     У дитинстві, коли ходили в ліс по ягоди, мама казала: «Не заходь далеко, в Мар’янівці опинишся!».
     Страхітливе й таємниче село знаходилося з іншого краю лісу кілометрів за десять, за хащами й болотами. Мама народилася в Дуброві, невеличкому селі на галявині лусу неподалік Козинець, й довколишні місця знала добре. Де росте суниця й чорниця, де гриби, де можна назбирати первоцвіту. Разом з родичами, пам’ятаю, ми їздили до лісового озера в урочищі Бабка, в якому вода була чистою й прохолодною й водилися в’юни, й далі до «кринички» за цілющою питною водою, — але так далеко, аж до самої Мар’янівки, не доїджали ніколи.
     Та й пізніше, коли виріс і став працювати кореспондентом обласної газети, поїздити по довкружній місцині довелося чимало, але до Мар’янівки так і не добрався.
     А тут повертався з велосипедної вилазки до Змієвого валу під Макаровим і зупинився на роздоріжжі.
     Наліво було на Гавронщину, направо на Колонщину.
     По карті відстань до селища Немішаєве, в якому я живу, була приблизно однаковою. Дорога на Гавронщину була в цілому зрозумілою й відносно легкою. Я мав би вирулити на трасу Макарів-Клавдієве, якою й приїхав сюди. Рівна асфальтівка, до того ж, через ліс. Крути собі педалі, вдихай чисте повітря й насолоджуйся життям.
     Але повертатися тією ж дорогою не хотілося. Та й проїхати по асфальту через ліс для мене — не побувати в лісі.
     Що стосується дороги на Колонщину, там були питання. Спершу треба було знайти поворот на Мар’янівку, а звідти вже шукати дорогу до Хмільної, яка знаходилася на трасі, що й вела до мого селища. На топографічній карті зелений клаптик лісу між Мар’янівкою й Хмільною був прочеркнутий рисочкою дороги, та досвід показував, що значити вона може й комфортну асфальтівку між дачними селищами, й розбиту лісову дорогу, по якій не пройти, не проїхати.
     Було спекотно, на узбіччі мерехтіли світло-темнозеленим листочки дерев, над головою здіймалося ясно-блакитне небо й цвіркотіли коники, — я стояв перед дорожнім вказазівником: стрілочка наліво — «Гавронщина», стрілочка направо — «Колонщина», наче перед життєвим вибором.
     Таки вирішив їхати на Колонщину.
     Мар’янівка виявилося тихою й зеленою, й невеличкою, — власне, одна вулиця. Й зовсім не страхітливою.
     Будівенько-котеджний бум, такий звичний для передмість Києва, ще повною мірою не дійшов сюди. Поряд з новенькими двоповерховими будинками, що поширювали запах бетону й свіжохї цегли, траплялися й хати-мазанки в зелені старих садків. Поки проїхав вулицею, взагалі не зустрів нікого.
     Закінчувалася вулиця грунтівкою, й, видно, це й була дорога, позначена рисочкою на карті.
     Обабіч густо росла трава, здіймалися деревця, й трохи далі починався ліс.
     Цей ліс перетинала прадавня дорога, яка вела з Києва в землі древлян. Як писав Л.Похилевич в книзі «Сказання про населені місцевості Київської губернії», виданої в 1864 році, «Стародавня дорога з Києва в Іскорость і Овруч йшла на Біличі, перетинала Ірпінь в нинішній Романівці, потім на Рубежівку, Козинці, Бабку, Нову Греблю, поблизу Дружні і Загалець до Макалевичів на Тетереві. Невідомо, як у старовину називалися ці місцевості, але нема сумніву, що саме тут пролягала дорога в Древлянські краї. В глухих лісах незлічена кількість об’їздів, що були прокладені для уникнення пісчаних і болотистих місць, місцями широкі й поздовжні галявини, ознаки древніх осель, глибокі вибоїни, колесами вироблені, а при перетині рік і ручаїв древні греблі, могили поблизу цієї лінії, все це говорить про давність цього шляху...» П’ять прадавніх курганів в урочищі Козинецька Киянка були досліджені В.Антоновичем наприкінці ХІХ століття. За деякими данними між Хмільною й Козинками збеглися залишки ще одного Змієвого валу. За ними в лісі знаходяться горби, як здається, штучного походження...
    Цей ліс оберігали ряди валів — й, отже, було що оберігати.
    Х-хотілося туди.
    Я йшов далі грунтівкою до лісу, довкруг було тихо й зелено, спроквола шуміли дерева, — й відчував, що мимоволі врівноважую себе. Невдовзі мене оточили дерева. Я йшов туди, куди мене вів Господь Бог. Й пильно стежив за дорогою, а то зіб’єшся — в Немішаєві опинишся!

За темою й настроєм:

• Хрест при дорозі
• Між електричкою, полем і небом
• Двері в літо — 2
• Двері в літо
• Зимові спогади про літо