Уже була весна, — та надвечір зірвався вітер, — й розлогі гілки горіха заходили туди-сюди на темно-сірому тлі неба, — й целофанові пакетики й інше сміття, що вже було повідмерзало з-під снігу, знервовано злетіли над асфальтом вулиці.
Калюжі, здалося, вмить позамерзали.
Сказав дітям, щоб сідали до телевізора й дивилися свої мультики по «2+2», поки вітром не зірвало з даху антену.
Вітер бився в шибки, — але антена, слава Богу, встояла.
Уранці чорний кіт Марся, як завжди, попросився на вулицю, та як відкрили двері, не захотів виходити. Потім знову став проситися, знову відкрили, — не хоче. Й знову проситься… — напевно, думав, що якась помилка сталася. Збій у програмі. Глюк. Не повинна зараз бути зима. Весна повинна бути. Й якщо перезавантажити програму життя — закрити двері, а потім знову їх відкрити, —система відновиться й за дверима буде весна. Й можна гайнути на свої гульки.
З привідкритих дверей поштовхами било жорстке повітря й несамовито кружляли сніжинки, — й усе на вулиці знову стало білим-біле, — чистий сніг падав темні втомлені розмерзло-замерзлі кучугури.
Випала можливість вийти на вулицю й на повні груди вдихнути зиму, будучи стовідсотково впевненим, що за кілька днів вона поступиться весні.
Якщо в серця вертається зима, в них замовкає пісня солов"їна. Якщо любові у душі нема, то нащо жити, — якщо ти людина...