У малого весняні канікули, малу вирішили не відводити в садочок по причині снігового апокаліпсису. Та садок, швидше за все, й не працював. По дорозі не проїхати, а хліб з магазинів і кіосків вимели весь, як такий, включно з зубодробильними бубликами.
Та годі про сумне.
Погода зранку була, як у Пушкіна: «Мороз и солнце, день чудесный!» Серед засніженого, ясно-синього, сліпучого від сонця світу оскаженіло співали птахи.
Випала можливість сходити з дітьми до яру й покатися на санках.
Якось вона надто швидко проминула, зима, — й не награлися вволю й не накаталися. В малого все мова та математика, та англійська з позакласним читанням, а як вільна хвилина — відповідальна робота. Стріляти по прибульцям з усіх видів зброї, які з монітору комп’ютера чи то нападають на нього, чи то просто хочуть поспілкуватися.
Ну, накаталися вже, нападалися, навовтузилися в снігу...
Поверталися додому втомлені. Малий ледь тягнув за собою санки.
— Знаєш, є така російська поговірка: «Любишь кататься — люби саночки возить», — кажу йому.
— Російська фіґня!.. — гукнув позаду той.
Національно свідомий малий.
