Що не кажіть, а хвіст для кобили — річ надзвичайно важлива. Особливо, якщо кобила з бісера. Не так пришиєш — уся робота нанівець. Під хвіст чорному коту Марсі. Й кобила образиться. У новому році удачі не принесе.
Своїх же бісерних коней дружина для того й робить — щоб приносили удачу. Нагадаю, що кінь — символ наступного року.
Дружина переважно сама розробляє схеми, по яких плете іграшки з бісера. Надихнуть кілька фоток з інтернету, з’явиться парочка ідей, — і процес, як мовиться, пішов. Тут головне — всіляк сприяти його, процесові, успішній ході. Атмосферу створити й таке інше.
В останній час, каже дружина, особливо гарно їй працюється в лісі, на облюбованому нашому місці під пагорбами. Енгергетика, каже, там сильна.
А чого б їй слабкою бути?..
З прадавніх часів цей ліс захищали з півдня (на території нинішнього Макарівського району) чотири лінії Змієвих валів. Що вони оберігали? Що приховують пагорби, під якими ми полюбляємо влаштовувати привал? Чи не був цей ліс священним для наших предків, заповітним?..
Утім, докладніше про це — наступного разу. Докладніше ж про роботи моєї дружини читайте в її блогові.
Я вже й сам у першу чергу беру в ліс не кошик для грибів, а нетбук. З вершин пагорбів здіймаються в небо сосни, з-від сірого неба доносяться крики ворона… й чорного дятла…
Гей-но, натхнення, ти-и де?
Така собі контрастна картина ... осінній ліс, тиша, спокій ... і тут бац! Нетбук і смартфон))))
Одне слово, не приший кобилі хвіст 🙂